Сміється місяць літньо
крізь туман,
Косо поглядаючи на тополі,
Сміються зорі, манячи до себе
в гості,
Сміється вечір у обіймах літа
Сміється молодь в пахощах любові,
Життя летить і ніби просить:
- Дивись, пройшов і ранок й день,
І знову вечір…
Ти живеш!
Радій! цілуй! і обіймай!
Ми задихаємось у щасті,
Не помічаючи того,
І тільки коли місяць затуляє очі,
Йдемо, мов крижані, далеко…
По довгих лабіринтах в небо…
Душа – у небо, тіло – в землю,
І так не хочеться – а треба…
Не хочемо і плачемо, йде дощ,
Та родяться вже інші люди,
І квітнуть цвітом сади всюди,
Із неба зіркою поглянемо на світ,
Як хочеться знову на землю
Та лиш у сні ми прошепочемо:
- «Привіт …»
