Как у облака на краю,
Вспоминаю я речь твою,
А тебе от речи моей
Стали ночи светлее дней.
Так отторгнутые от земли,
Высоко мы, как звезды, шли.
Ни отчаянья, ни стыда
Ни теперь, ни потом, ни тогда,
Но живого и наяву,
Слышишь ты, как тебя зову.
И ту дверь, что ты приоткрыл,
Мне захлопнуть не хватит сил.
_ * _
Як в хмариночки десь на краю,
Мову згадую знов я твою.
А від мови моєї тобі
Ночі стали світліші чим дні.
Так відторгнуті ми від землі,
Мов зірки в небі високо йшли.
Сором й розпач тікають кудись
І тепер, і тоді і колись.
Та живого тебе й на яву
Чуєш ти, як тебе я зову.
І ті двері, що ти відчинив
Зачинити не вистачить сил.
...чудовий переклад, Олю! Пора вже перекласти "Хлеб" Маміна-Сибіряка! 
