За вікном дощ, сірий та колючий, мов їжак.
Хочеться духмяного чаю, під ковдру, до тебе під бік.
Без продовження, заради ніжності, просто так,
щоб ти до мого тепла, подиху, дотику знову звик.
Холодний дощ за вікном і холодна постіль.
Найтепліша ковдра не зігріє так, як рідне тіло.
Календарна весна схожа на похмуру осінь...
...Пригадую мрійливо, як твої пальці ніжно, вміло,
ледь відчутно торкаються шкіри в мурахах.
Цілуєш мене солодко...а мурах на шкірі хаотично.
Полум'я свічі, солодке вино у келихах.
Це нам так знайомо...і це так особливо, незвично...
А фантазія, наша вигадниця невгамовна,
керує бажаннями, нашими діями та рухами.
Ця розмова майже без слів, відверта, змістовна,
наповнена особливими ароматами та звуками...
А за вікном дощ, сірий та колючий, мов їжак.
Хочеться під ковдру, до тебе під бік. Можна без чаю,
без продовження, заради ніжності, просто так.
Хоча...просто так не вийде...я ж тебе, рідний мій, знаю.
Вдячна Вам за увагу 
все буде ґуд 
