Минув вже третій тиждень з останньої зустрічі ,
Лишилось ще два чи три до нової .
Години, хвилини, немов, влаштували пустощі,
Вони, мов, в таємній змові з зимою.
Здається, минула вже ціла вічність,
Хоча, якщо чесно й для неї це якось занадто.
У недо ритмі і недо циклічності,
Мені тебе, якось так, малувато.
У буднях цих, що тебе закручують,
В розмовах приречених швидко тривати...
Я, якщо чесно, так за тобою скучила,
Що жодним чином не можу цього назвати.
Так довго і холодно.
Навіть у теплому домі.
У недо і пере ...
Години - такі приреченні.
Я скучила, так,
Що серце в тужливій комі
Рахує секунди, хвилини - такі безкінечні.
І хоче в обійми такі знайомі.