Макс як усі. Зранку омлет і кава
(терпко гірчать вугіллям і кофеїном),
пробки, дзвінки, робота, колеги, справи —
як же його дістали ті кляті справи! —
мешти, костюм, сорочка, усе як слід.
Тільки лице прим'яте і рухи рвані —
зовсім на мить і трішечки зовсім рвані —
наче заїло плівку і на екрані...
Макс як усі.
Макс як усі.
Знімає дівчаток в барі,
лається в міру, п'є по суботах віскі,
справно малює звіти і вчить англійську
(how do you do* для галочки та англійська —
наче комусь потрібен твій список бід).
Тільки в очах на мить щось таке як зблисне —
білим безжальним полум'ям раптом зблисне —
ніби весь світ згорів просто так без змісту,
наче під шкіру лід.
Макс як усі. Ну тобто нормальний парєнь,
Не голубий, не фрік, не мажор без правил.
Тут би живи як люди, і без запари,
зовсім як в тому фільмі де без запари,
тільки щось давить в грудях, тихцем вмирає,
чорним малює світ.
Макс закриває очі, сміється хрипло,
наче скурив півпачки, беззвучно хрипло,
Максу давним-давно вже усе набридло
(знаєш, як страшно — враз — і усе набридло?):
сісти б у поїзд в Дублін, Мадрид чи Сідней,
Лиш би подалі звідси, де небо видно,
лиш би забути все і тепло, і кривду.
Лиш би не-від-чу-ва-ти.
***
Стіни високі. Стіни пусті й холодні.
Макса з'їдає холод його безодні.
Макса стирають в порох тепло і лід.
Сонце все світить.
І догорає світ.
І догорає він.
І розриває пута.
Максу б заснути.
Максу б хоча б заснути.
Максу б за вітром.
Максу б померти просто.
Щось вниз по ребрах стікає гарячим воском.
Щось обпікає
в сотні
чужих
життів…
Ранок помре в агонії.
Макс намалює Дім.
В ньому є теплий кіт і надійні стіни,
в ньому є щось таке, що просте й незмінне:
затишок, що згорнувся вогнем в каміні,
запахи мандаринок, кориці, сіна,
теплі шкарпетки і в кулаках насіння…
Що не відняти,
що не спалити в дим.
Що не забрати.
***
Макс як і всі. Купить квиток до Відня,
вийде за двері в ранішнє безгоміння,
зникне в сплетінні сірих сталевих смуг.
Сонце у небі креслить пекельний круг.
Сонце сміється хрипло і зло.
А стіни будуть тримати казку і апельсини,
кішку руду, камін, і тепло, і зливи,
запах кориці, затишку, сигарет.
Все що немає.
Поїзд летить вперед.
_________________________________________________________
Нow do you do?* — класичне англійське привітання, яке, хоча й перекладається дослівно як "Як твої справи?" відповіді не потребує і є лише актом ввічливості.
Починала писати про щось на зразок професійного вигорання, закінчила, як то часто буває, чимось своїм.
Ех, якби той Макс зміг жити не лише для себе. І навіть в першу чергу не для себе...
Ми з Вами вже торкались цієї теми. Попробуйте поговорити з Максом
Шикарне полотно, Акварелько!
Akvarel' відповів на коментар Дантес, 25.03.2018 - 16:29
Торкалися)) Говорити немає чого, Макс справді існуюча людина, з якою я трохи знайома, але сам сюжет це вже з розряду що було б, якби буди не було. Тобто характер збережений (він, зараза, навіть кінець поміняв), але на цьому все й закінчується. Не треба шукати те, чого немає, Дантесе
супер. сильно. лексика іноді ріже око ( давить, давним-давно, подальше). але твір просто чудовий
Akvarel' відповів на коментар Ulcus, 20.03.2018 - 00:57
Частково підлаштовувалася під персонажа, тому просторіччя, частково - око замилилося (за "подальше" спасибі, на автоматі його вписала) і не помічаю ляпів
Дякую! Він досить довго писався і, якщо брати початкову задумку, звернув трішки не туди, але результат мені все одно подобається.
Ulcus відповів на коментар Marika, 20.03.2018 - 00:59
мені дуууже сподобалось
Akvarel' відповів на коментар Ulcus, 20.03.2018 - 01:18
Спасибі ще раз)) Певно, не в тему тут буде, але мені дуже подобається ваш нік
Ulcus відповів на коментар Marika, 20.03.2018 - 01:19
дякую а я люблю писати акварелі
Akvarel' відповів на коментар Ulcus, 20.03.2018 - 01:27
Ех)) Вік вже їх не писала. Зате з Ulcus та іншими радощами стравоходу (і людської натури, хіх) у зв'язку з професією знайома
Рада, що сподобалося.
