Розкажу вам небилиці.
Уля нитки взяла, спиці
І сплела не шапку, шалик,
А закручений рогалик.
Потім з’їла його ласо,
Мов картопельку із м'ясом,
Мов зі сиром пироги,
Ноги здерла догори.
Кожен ранок так робила
І з’явились в Улі крила –
Не із пір’я, а з нитОк.
Хтось їй виписав квиток
На політ у небеса.
В рух пустилась, як оса,
Тобто, вгору полетіла,
Наче птах чи дух без тіла.
Що тут, друзі, почалося!
Вітер Улі вліз в волосся,
Крила висік, і нещадно.
Дощ по них пробігся владно.
Сонцеспека їх побила.
Блискавка - дотла спалила.
Щезли крила, впала Уля.
На чолі набила гулю.
В небо більше не літала,
Не плела, книжки читала –
Мудрості коштовні злитки.
Мишка в Улі вкрала нитки.
З'їла - кажаном зробилась.
Нічкою під домом вилась,
Вдень дрімала без кінця.
Як історійка вам ця?
Гарненько! 
