Не кожен замок простоїть віки,
Не кожен слід в історії залишить.
Не кожному вдається долю вишить,
Гріхи завжди даються навзнаки.
Життя мого розшите полотно,
Яскравими нитками зверху шите,
Стібочками рівненькими покрите,
А знизу все у вузликах воно.
Нічого вічного у світі не бува.
Складеться вишивка в сім’ї життєву скриню,
До полотна, що складено донині,
Де доля роду поки ще жива.
...Стоять славетні замки, врісши в небо,
Їх будівничих вже давно забуто.
Лиш тільки вітер у бійницях чути,
Та тихо води точать древні греблі.
