Спантеличена весною,
рюмсаю сльозою.
П'янію від подиху
весняного вітерця,
щебету пісень
простого горобця.
Шаную вранішнє сонячне Світло,
гублюся в різноманітті
розквітлих рослин,
у візирунках природних шляхів.
Вклоняюся вербам,
Сивому Дніпру,
бузковим гронам шовковим,
з ароматом весняної купелі.
Душу нею омиваю,
серце оживляю.
Молодість не має вороття,
але її гніздечко,
з глибини душі до мене рветься,
весною промовля.
