Ворожбитка козаку долю нагадала,
що красуню стріне він у весняний день,
що віддасться майже тій дівці на поталу,
що співатиме для неї голосно пісень…
Він не вірив жінці тій, глузував із неї,
говорив, що не такий – плазувать не звик,
що нізащо не віддасть воленьки своєї
і завжди господар в домі все-таки мужик!
Та не знав тоді козак, як він помилявся,
що в житті буває те, ще чого й не чув –
в чарівницю молоду якось закохався,
що й розмови про свободу начисто забув!
Залюбила козака, зіллям напоїла,
дівка гарна і метка, з гонором лихим.
Погуляла, попила, добре попоїла,
обдурила півсела і втекла з другим…
Славні, браття-козаки, хто шанує долю –
про зрадливість пам’ятай чарівних дівок.
Як здаєшся у полон – забувай про волю,
щоб не згадувать дарма цей гіркий урок!
Отже, други-мужики, хто ще має волю,
про підступність не забудь чарівних жінок.
Не здавайся у полон, пам’ятай про долю,
щоб не згадувати марно той життя урок!
11.09.2018
