– Намалюю знову, матінко, листівку,
Де ми вдвох! Ще не пішла ти за межу.
Про своє життя в дитячому будинку
Без прикрас тобі, рідненька, розкажу.
Вже тут звикла, хоч було доволі важко.
Щойно, мамо, перейшла у п'ятий клас.
Мов зачинена в залізній клітці пташка,
Раз-у-раз тебе шукаю в небесах.
Ніби маю гарні іграшки, люстерко,
Друзів-сиріт. І вони - моя сім'я!
Попри все, так часто мрію про цукерки
І твоє постійно згадую ім'я.
Твій завітний образ ледве пам'ятаю,
Бо лиш інколи приходиш уві сні.
Знаю певно, що мене борониш з раю
І мені бажаєш сильною зрости.
Кажуть люди, що розумна я й гарненька.
Маю довгу, неабияку косу!
Тільки мрію, що пригорнеш до серденька,
Приголубивши нещасну сироту.
Розмовляючи з магічними зірками,
Знову подумки до тебе я біжу.
Ти мене чомусь зоставила так рано,
Відлетівши за незвідану межу.
Шепочу вітрам тихесенько ночами,
Щоб мерщій тобі навіяли привіт.
Розказали, що сумую до нестями
І самітністю душа моя бринить.
І хай відстань неозора між світами,
Крізь життя про тебе пам'ять пронесу!
– А коли, матусю, виросту з роками,
То в житті свою стежиночку знайду.
Та допоки підростаю в дитбудинку,
Кожну ніч тебе чекаючи у сни.
На дозвіллі розфарбовую листівки,
А на них лише ми разом! Я і ти!
12. 10. 2018 Л. Маковей (Л. Сахмак)
Картинка з інтернету
