***
Я їхала у потязі додому…
Народжуючи пісню невідому,
окрилена душа пірнала знову
в полон нечуваного досі зову,
який лунав над простором і часом,
де всесвіт зоряний світився щастям.
Дворогий зиркав у вікно вагону.
Підтакуючи швидкісному гону,
колеса колихали невгомонні,
скакали блиски-промені лимонні.
Поснули люди, зморені ділами,
двоповерхові сплять полиці-лави…
Навкруг мене кружляли мрії-мари
і спогади щемкі, солодкі… Марні!
Рожевим світлом розлилось світання…
Та зустріч-подорож була остання.
Нехай щастить!
