Я залишу на спогад осені лиш три крапки,
По одній
Для вересня, жовтня і листопада
В осяйній
Її тиші звучатиме серенада
І розлиється світом легенькими крильми кульбабки.
Та вона услід ще довго дзвенітиме листям
Не мені,
А тій дівчинці, що там колись жила
На стіні
Свою казку лиш тінню натхненно творила
Й сподівалася часом, що казка та буде барвиста.
Я у лісі розчинюся просто у срібні тумані,
Сяду в потяг
Він металева моя колісниця
Теплий одяг,
На Всесвіт безмежний відкрию зіниці
І збиратимуть спогад щасливий й, напевно, останній.
Хай несе мене вітром той потяг в далекії далі,
Може, там
Гра чесна і вже не фальшива
Лиш листа
Напишу зимі з сподіваннями в диво
І тоді, як Аліса, піду в своє Задзеркалля.
Я залишу на спогад осені лиш три крапки,
А сама
Сяду в потяг й розчинюся десь в листопаді
І зима
Й її друзі, напевно, будуть мені раді
Тільки вірші я здую у осінь, неначе кульбабки ...
