-Я є хлоп з Пустомит. Маю у суботу їхати на весілля до Львова, жениться мій двоюрідний брат, але не маю на кого залишити своїх індиків, бо усі сусіди і родина теж по весіллях. Того року, то якийсь весільний бум. Чи знайдеться яка добра душа, аби приїхала і приглянула за птицею? Звичайно, оплата гарантована.
Оксана жила у Львові на десятому поверсі під самісінькими хмарами і не знати, чи коли бачила у своєму житті індиків. Хіба що раз, у далекому дитинстві, коли поїхала до цьоці Нелі в село. Там ходили ті індики поважно по подвір’ї і надувались так , що мала Оксана і близько боялась до них підступити.
Таке оголошення в «Людоньках» її розсмішило до сліз. Вона покрутила пальцем біля скроні: «І є ще на світі такі вар’яти! Пишуть всілякі нісенітниці! Чого тільки не понапридумують! Вже і одружуються по інтернету, і сваряться по інтернету, скоро будуть дітей народжувати тут! Світ здурів!»
Та Оксана своєю азартністю вирізнялась ще з дитинства, ну і своїми пригодами у житті теж! Вона часто потрапляла в якісь халепи і то такі, що друзі потім мали ще довго з чого сміятись. Перечитавши оголошення ще раз, Оксана раптом написала відповідь:
-Я можу приїхати приглянути за тими Вашими індиками. Напишіть мені адресу і як до Вас зі Львова добиратись.
Відповідь не забарилась. Чоловік написав, що зустріне її на зупинці.
За кілька хвилин у двері до Оксани постукала сусідка. В руках тримала тарілку з тістечками з повидлом, щедро посипаними цукром пудрою. Оксана поставила чайник, зробила файну львівську каву. А за кавою розказала сусідці, що їде в Пустомити індики пильнувати.
-Оксано, ти що? Здуріла? То може бути маньяк! Ще ти постриже налисо, запре у своїй пивниці і заставить їсти гнилу бульбу! Хіба ти не чула, які випадки бувають?
-Ахаха! Кажуть, що у Пустомитах минулого року бульба не дуже вродила, то той маньяк, певно, вже сам всю бульбу з’їв! Чим мене буде годувати?
-Ну ти як хоч! Але то є безглуздо їхати до якогось незнайомого хлопа пильнувати індики!
-Та людину тре виручити!
Тепер вже сусідка покрутила пальцем біля скроні і побажала Оксані вернутись живою і здоровою.
В суботу Оксана маршруткою їхала до Пустомит. Була файна погода. Сонце гріло по-літньому. Настрій в Оксани був добрий. Правда, вона ще сумнівалась, чи може добре припильнувати тих надутих індиків. Але, коли на зупинці її зустрів «хлоп з Пустомит», всі сумніви розвіялись. Високий, кремезний, широкоплечий, з великими чорними очима! Красень! А чогось ще досі холостяк!
Господарка у Василя була велика. Надуті індики ходили по подвір’ю і щось булькали. Їх було так багато, що аж тепер Оксана взялась за голову і згадала, що вона боїться тих пихатих істот.
-Ой! Я їх боюсь! Вони такі великі і надуті! А вони не кусають?- зойкнула Оксана.
Ну і господар того дня нігде не поїхав, бо мусив навчити Оксану годувати індиків. А через рік на тому подвір’ї вже грали музики. Оксана виходила заміж за Василя. Індики ходили поважно і підспівували: «Буль-буль-буль!»
Гарненьке оповідання, приємно читати 
