... а, може, і нас нема,
а, може, усе наснилось?
і, може, просто - зима,
й ми у зимі заблудились?
а, може, є ти і я -
чужі, може, ледь знайомі,
твоє чи моє ім'я -
трикрапки, тире і коми
а,може б, і ми були,
без примусу, без "навіщо?"
і, може б, сади цвіли,
та не хрустіло би ріща?
а, може б, і я був Тим
і ти би була Тією,
ковтали би разом дим,
й пливли би за течією,
а,може б, зовсім не "за",
а,навпаки би - "супроти",
стікала б в сльозу сльоза,
та ти би була не проти,
і, може, не вив би пес,
і, може, були б скрижалі,
і вітром несло із плес
подалі кудись, подалі,
і нам все одно було б
до того, чи десь погоже,
чи віхолою мело...
аби ж не трикляте "може"...
а "може" - це не "ніяк",
"померти" - це не "віджити"
а, може б, і в нас був мак,
в пшениці десь чи у житі,
а, може, забрати геть
маленькі та підлі букви,
живуть же без "альф" та "бет",
і ноги в нас є, і руки...
та навіть не було б ніг...
ніхто не спиняв би лету,
ти є і ти мій оберіг
не треба вже "альфи" й "бети"
може, вони й не ми,
може, нам так не бути,
і у полон зими
зовсім не ми закуті...
певно, то все - чуже,
певно, воно - не наше,
радість? печаль? та вже
ми заварили кашу,
нам - будувать плоти,
боти, човни, ковчеги,
злилося "Я" і "ТИ"
в #МИ під значком хештегу...
ех... гарно...
