Ісус відповів: не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з’явились на ньому.
(від івана, 9:3)
Він ріс життєлюбом, високим і гарним,
невпинно дотепним, чарівно-свавільним...
Клубочився космос кошлатим туманом
і втягував горлом – бездонним, тваринним.
Він легко долав перепони науки,
збираючи друзів, батьківські надії...
У прірві небесній складались сполуки
судьби, що вкраде і по вітру розвіє.
Він штучно сміявся, та темний неспокій
вужем заповзав у напружений мозок,
і щось шепотіло у тиші глибокій,
і щось слідкувало, втаївши загрозу.
А потім він чув, як у ньому постали
шамкі голоси, що прибули нізвідки,
невидимі очі за ним чатували,
немов всюдисущі нав’язливі свідки.
Навколо усе гомоніло про нього,
і слало таємні сигнали дротами,
впливав на людей і звертався до Бога
він телепатично – самими думками.
А потім, схилившись, з лицем пожовтілим,
складав він листи в лікарнянім покої,
і пильні прохання бентежно летіли
у пошуках марних руки помічної.
...і добре, що наважились... Тема важка, але вдалося передати оте поступове сповзання у божевілля.
"Божевільний" - звучить значно милосердніше, ніж "умалишенный" чи "сумасшедший"
Дякую, Максиме, але це не так. Я за цей час написала тільки два коротеньких вірші, а оцей -- "Голоси" -- написаний вже давно. Просто він лежав і чекав, доки я наберусь хоробрості його опублікувати.
А мені оце зовсім не пишеться. Точніше, забороняю собі писати, аби не відволікатися від пошуків роботи, бо ж знаєте яке воно, те писання. Забирає всі думки та сили
...і добре, що наважились... Тема важка, але вдалося передати оте поступове сповзання у божевілля. 
