Лампа розбитого ліхтаря, миготінням,
Скрипом, пéтлі розсохлих дверей,
Що скособочившись кидають тіні,
На асфальту биту, обпльовану сірість,
На розмальовані матами стіни,
Висотних печер начеб-людей
Й цей вітер мерзотник, ляпасом смогу
Просто в обличчя та повз,
Б'є ароматом фабричного смороду,
З труб вириваючи чорнії бороди,
Вганяє у п'яні і змучені душі
Темний, кислотний дощ...
