На переправі знов мостів нема.
Іти убрід, де-де із головою
вода накриє, до благань німа,
котрі зависли важко над юрбою.
Та ще й крутіж вирує не один
і затягає найслабіших люто
на дно хододних і жаских глибин,
не залишивши жодних шансів бути.
Хоча й гримлять із рупорів довкруж
густі потоки ярих застережень,
луна вмирає там, серед калюж
упертих, необтесаних обмежень.
Тому і пруть убрід, на глибину,
уперто не звертаючи уваги,
що ніч уже вилюлює вину
гірких видінь і наскрізної спраги.
А ти притиш на березі свій крок
і роздивись, де хвиля б'є тихіше.
Збери докупи вервичку думок -
й на благо, а не всупереч вирішуй!
17.02.19 р.
