|
Досить мила,
В тебе чорні крила,
Чорне серце,
І лихі думки.
Моя Маргарита -
Дочка Люцифера,
Діва Преподобна,
Носить вихор в серці,
Довгі роки.
Із її долонь лілії ростуть,
Із легень троянди цвітуть,
Сама ж вона в’яне.
Кажуть - хвора,
Іноді говорить з Богом,
Та про що?
Не знають.
Майстре, генію всесвітній,
Ти прийди,
Й забери своє творіння,
Що не здатне до спасіння.
Поки твоя Маргарита,
Не почала всіх вбивати.
Руки й ноги слугам відтинати,
І від сміху своє серце кров’ю напувати.
Майстре, твоя відьма Маргарита,
Не може без тебе жити,
Не може нікого любити.
Серце б’ється десь в горлі,
Налийте їй морфій.
Хай доживе хоч до світанку,
Ця графоманка.
До обіду розпалять багаття,
Грішників всіх покарають.
Маргариту спалять
живцем.
За наказом Понтія Пілата,
Як невдалий винахід Майстра,
Її прив'яжуть,
Нехай вогонь шкіру пече.
«В твоїх обіймах, Майстре, жарко,
І жоден вогонь мені не страшний.
Я вмію любити, я можу літати,
Я просто жінка,
Я не винахід, не механізм!»
В неї виростають чорні крила,
І кайдани падають до ніг:
«Лети, Маргарито,
У простір відкритий,
У гості до Майстра,
Ти ближча до зір».
І над юрбою здіймається попіл,
Що міняє крики на спокій.
І вдалині,
Лиш видно обриси крил.
Тікає назавжди від світу,
Щоб дальше ( в космос)
летіти,
А всі кричать їй слідом,
І обертаються до нього:
«Ох Майстре, Ваш шедевр летить!»
ID:
824467
Рубрика: Поезія, Містика
дата надходження: 07.02.2019 03:16:51
© дата внесення змiн: 07.02.2019 03:19:29
автор: Сюзанна Мотрук
Вкажіть причину вашої скарги
|
