І
Іронізую і від сміху плачу.
Нема Пегаса – запрягаю клячу...
Розмінною монетою плачу,
коли мені буває по плечу
недоїмкою роздавати здачу.
Не падаю, коли один лечу.
Нікого і нічому не учу,
вирішую не задану задачу,
і не міняю щастя на удачу,
коли перо дорівнює мечу.
А як і що – догадуйся, читачу,
чому немає місця деркачу.
Ну, не умію як великі мачо.
Дієслова римую досхочу
і не боюся. Я іще побачу,
кудою і куди я долечу.
ІІ
Нехай самозакохані поети
і поетеси видають буклети,
а я ще не доконаний поет.
Іду собі дорогою своєю
і фішкою мінорною моєю
хай буде незакінчений сонет.
Та критикуйте, прошу, ради Бога.
Вичитуйте до самої зорі
і те, що нижче, й те, що на горі...
Тоді я зрозумію, ради чого
із «Ріднокраю» три богатирі
не редагують ну, хоча б одного?
Опонувати у мої роки,
нехай воно і з легкої руки,
але, даруйте – не моя стихія.
У небі не міняю зодіак.
У мене ексклюзивний після-смак,
якщо тепліє у душі надія.
дістанемося меж, і надями ще втішимося - лише б смаків життя реальних не оминути, побачити, в руках потримати, щось варте передати тим, хто за нами вже став на свої дороги... - адже є це слово, і вправно служить, і до світу промовляти вміє правдою такою
