1. повторно, з невеликими змінами...
Я кожен день учуся жить,
Перемагаю біль і втому.
Я працювать люблю, а потім пить
Джерельно чисту і холодну воду.
Люблю я ранки світлі і ясні,
І світанкову ранню прохолоду,
І босоніж пройтися по траві,
І синь ріки, й її прозору воду.
Люблю читать і перечитувать книжки,
Загадки пізнаю природи.
Люблю, коли шепочуться листки,
Й коли долаю нову путь - дорогу.
Роботу я свою боготворю,
І віддано й по-справжньому працюю.
І спілкуватись з друзями люблю,
А без роботи й друзів я сумую.
Додому повертаюсь, не спішу,
І споглядаю я живу природу.
Казки, вірші й пісні пишу,
І відчуваю справжню насолоду.
У небо я із заздрістю дивлюсь
На розмах крил птахів в польоті,
А коли плачу - Богові молюсь,
Живу надією й завжди в турботі.
Піклуюся про внуків, про дітей,
Про школярів, яких навчаю в школі.
Відкрите моє серце для людей,
Хоч і живу я в сумовитій долі.
2002 р.
2. нинішнє
Живу в цім світі я давно,
Перемагаю сум і болі...
Ще не закрилося вікно,
У сумовитій моїй долі...
Моє життя: сім"я і школа,
(Хоч вже в минулому давно),
Та на моїм життєвім полі,
В спогадах все живе воно...
Як і раніш люблю світанки,
І теплі, й світлі диво-дні,
І вечерові забаганки,
І нічні спалахи у сні...
Люблю читати я книжки,
Газети, інтернет, журнали,
Гортаю за листком листки,
Щоб мені сили додавали...
Неспішно я вже обробляю,-
Город, подвір"я і садок,
Працюючи вірші складаю,
Сповнена мрій нових й думок...
Думками у майбутнє лину,-
Дітей, онуків і людей...
І уявляю ту картину,
Що принесе прийдешній день...
Живу одна так, як умію,
Немало маю ще ідей,
Хоч і сумна у мене доля,-
Відкрите моє серце для людей...
Нічого, що в душі вже вечір,
Ще буде осінь і зима,
Не опущу я свої плечі,
Життя збираючи жнива...
2019 р.
Дякую,Надійко! Все, що я вмію у мене від мами, адже лишилася молодою вдовою, і всього домоглася: і хату самотужки побудувала, і нас виростила, і освіту дала,..так що було з кого приклад брати. Адже з нами навчалися такі ж самі діти вдів,які не всі навіть школу закінчили...
