Я був сліпий гадаючи на часу рунах,
Шукав місця де любові бути не мало,
Душа як кладовище,все у трунах,
Лиш серце,щось ображено шукало.
Та сталось так,нехай лишень на мить,
Взірвалося усе як ти прийшла,
І розбудила моє серце,і воно тепер не спить,
За один день від нього всі ключі знайшла...
Із кимось ти живеш буває,
Сто років,і душа стає як сталь,
Для щастя чогось так не вистачає,
І повернути вже не можна,лиш сама печаль...
Другом вірним тобі маю бути,
хоч дружби точно я не обираю,
не вибарав ту ніч,щоб так її забути,
Тай варіантів інших також я не маю..
Вже склалось так,всі грають свої ролі,
Я знов пітьма,і це поганий знак,
І душу сонцем кожним днем вбиваючи поволі,
не хотячи,то просто має бути так...
Ти знай що доля внесе свої корективи,
ми грішні - люди взнають розірвуть,
Та без любові не існує жити перспективи,
Де всі здаються,квіти завжди розцвітуть ...
Пробач мені що появився,
Що я прийшов у ненайкращий час,
Що світ тобі відкрився і закрився,
світ снів і мрій,де певне вже ніколи і не буде нас ..
Я зможу жити другом твоїм, обіцяю,
Найкращим,вірним ,за тобою у пітьму,
Але не зможу жити,що тебе не знаю!!
якщо прийдеться, краще знаючи тебе помру...
Ми вільні,ми не на словах,
Метелики любові,ми ж як квіти,
Ми не для того щоб вмирати на губах,
Для того ми,щоб щастя зустріти ..
Я хочу лиш тобі одне сказати,
Але те щось давно в твоїх думках,
Життя для того щоб когось кохати,
і те кохання лиш в твоїх руках ...
ID:
846714
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 31.08.2019 20:45:53
© дата внесення змiн: 31.08.2019 20:47:24
автор: NzR
Вкажіть причину вашої скарги
|
