Симпатія2
Зранку радісно чекаю,
у віконце виглядаю
як з пітьми, яка зникає
сонечко зійде.
Бо по вулиці ранковій
в тиші щастя загадковій,
мило в курточці пуховій
дівчина пройде.
Час виходити із хати,
щоб іти її шукати,
щоб, зустрівши, розказати
любо про одне,
що сподобалась одразу,
що доводить до екстазу
що прийму не як образу
враження сумне.
Ще мене вона не знає
чи подібних оминає,
чи така любов жахає,
мов раптовий блиск?
Може в неї є коханий
наймиліший і жаданий,
тож подумати старанно
все-таки є зиск!
Все в житті несправедливо,
тож не варто вередливо
жити сумно і сварливо
птахом в самоті.
Адже день настане інший
і знайдеться хтось миліший,
хто шукав тебе як ліпше
щастя у житті.
Віктор Цвіт 24.09.19
