10:30, 11-та година
Ранку, потяг
Вирушіє в шлях
Тернистий і далекий -
Бачу я тебе в купе:
Ти квиток купила,
Я - не встиг... Чи
Не хотів? Не хочу
Їхати в те місто,
Що і ти.
В село - чи, може,
В інший край...
І тут я розумію,
Що назавжди -
Я востаннє чую
Голос твій у
Цьому краї:
Ти кажеш "Дякую"
І "прощавай"
Крізь сотні-тисячі
Душей, що
Заслоняють спокій твій
Від спогадів -
Що ти лишила
У краю колишньому
Із поцілунком щастя...
Дотик губ твоїх
Перед уходом
Із життя - навіки
Ти відправилась
Кудись, де я
Ніколи не звикаю
Бачити когось
Із тих, кому
Частиночка душі
Моя належить -
Подарунком є вона
Моїм... А твій - то
Поцілунку є печать
У душах тих,
Кого ти пам'ятати
Мусиш до останнього
Буття твого
Життя, ти перед
Смертю сповідь
Прочитаєш довгу,
Що варта визнання
Щедевром світового
Рівня, бо подих твій
Останній крапку в текст
І щоб моє ім'я -
Чи буду я живий, чи мертвий -
Чи водночас із тобой
На смертному одрі -
Ти там вкажи.
