Ні! Ти мене не знищиш, не надійся,
І більше я ніколи не прогнусь.
У мене є своя реальна дійсність,
Не буду в ноги кланятись комусь!
Замотана тепер у кокон нервів,
З тобою зараз час у нас важкий,
Тож поки що для тебе стану стервом,
Якщо до мене також ти такий.
Я в коконі, надії скрізь шовкові,
Та купа є пустих дурних ідей,
Я шовкопряд, що в кожнім своїм слові
Нитки із сьогодення все пряде.
Нитки ті - досвід. Не знайти без нього
Шляху до щастя, і ведуть стежки
До прірви, бо з її лише порогу
Злечу увись метеликом в хмарки...
