А квіточка чорнобрива
Язиками воду пила,
І хилилась стебельцями,
Наче малими крильцями.
Ой додолу, до земельки,
До рідної свої неньки.
Заіржавіло повсюди :
Де не глянеш - втікли люди.
Не голублять тую квітку
Й двоголовую лебідку.
Не захистять, не пограють.
Вольно тут, а все тікають.
Лихо біжить вже за вами.
Тут на квітах всюди рани.
Не плач, квітко, не хилися -
Вольна ти. У катастрофі
Ти сама-одна на світі.
І зелені ріки крові
Не здригатимуть ці серця,
Бо не війни це. Й на герці
Менше живих погибали,
Як від атомів Радію,
Стронція, що повкрадали
Спокій цих земель. Радіє
Тут лиш хворобливий вітер,
Хльоскаючи язики чорнобривцям,
Аби не шепотіли сумних літер
Навздогін своїм же вбивцям!
