В неділю в самотній печері поета,створивя диво на цілу планету.Не знаю я навіть як диво це сталось: вірш був звичайний - все раптом взірвалось.Мабуть, надто довго його я варив, не п'ять , як звичайно, а двадцять хвилин і соус був дивний не юшка зі слів,а клейка густота найкращий відбір.Мій вірш спалахнув,червонів і гудів,іскрився ,бурчав і пустив чорний дим.Мій песик, що поезію мою любив,вдихнув дим той чорний і дух іспустив.Так, шкода ,звичайно,що Бобік мій здох,та все ж вірш мій - зброя, хоча б проти блох.
