Зойкнула Земля чаїним криком:
- Сину, вбережи і захисти!-
Вийшла Мати із іконним ликом:
- Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?
Спалахнуло Небо, впало криком:
- Сину, вбережи і захисти!-
Вийшла жінка з немовлятком ніжним:
- Йди, коханий. Хто ж, коли не ти?
Вибігли із хати малі діти:
- Повертайся, таточку, живим!
Вийшли з хат і друзі, і сусіди:
- Ми тебе чекати усі будем,
Обережним будь й вернись живим!
Хата мовчазна його стояла,
Тихо шепотіли щось садки,
Вулиця солдата провожала,
І сумні були навіть стежки...
І уже ні сина, ані мужа,
Лиш розверсті зоряні поля...
Та пліч - о - пліч стали Біль і Мужність,
Дух і Воля, Небо і Земля...
Дякую,Світлано! Я коли писала, то мені теж здалося,що щось подібне я вже десь чи то читала, чи чула, та не могла згадати де,..тому й писала по пам"яті...
Посилання:
