Муза перша
Якось муза прилетіла, похилого віку.
Щось на вухо шепотіла про болячки й ліки,
Щось про старість говорила, про прожиті роки,
Сумом душу отруїла, загубив я спокій.
Все ходила по кімнаті, в підлогу дивилась,
Слова якісь неймовірні в голові роїлись.
Сама якась нечесана, а на пір’ї плями,
Із такою щось писати? Хоч лягай до ями!
Що вона вам може дати? На що надихнути?
Про що з нею говорити? Краще вже заснути!
Муза друга
А крила пам’яті у ті літа несуть,
Де буйним цвітом моя молодість гуляла,
В тих спогадах ще яблуні цвітуть,
Тої весни до мене муза прилітала.
Була вона ще зовсім молода,
До заздрості була вона вродлива,
Як з джерела неспитая вода,
Своєю свіжістю була вона красива.
І повела мене в чарівний світ,
Навчила рідне слово шанувати,
Залишити в поезії свій слід,
Тепло і душу людям віддавати.
Нам сонце з неба ніжно посміхалось,
А тихі зорі свідками були,
І радісно нам ті вірші писались,
Вони для нас трояндами цвіли.
