Ходить чорний, чорний ворон пшеницями,
Там, де доленька присіла між хрестами,
Прилягла та задрімала на могилах,
Смерть колише пишне зілля тут на крилах.
То не зілля, то невинні людські роки,
В них небесна тиха просинь лічить кроки,
Засипає нескінченними снігами,
Напивається землиця свіч -сльозами.
Що ж ти, смерте божевільна, наробила?
Не спитавши, молоді відняла крила,
Шлях сирітський застелила диким терням,
Сколосилось нині поле чорним зерням.
Чорним зерням, пшеницями, де вороння,
Доля криком у молитві п’є смирення,
Знову дзвони боживоліють від муки,
Молода вдова до Бога зносить руки.
Не топчи, чорнезний вороне, пшеницю,
Гірка доленько, розрадь сумну вдовицю,
Обійми дітей - сиріток... вже без тата,
Замаілась в чорний терен нині хата.
Там, де ходить чорний ворон пшеницями,
Знову доленька зомліла між хрестами,
Розложила пишне зілля на могилі -
Пробудитися від смерті вже не в силі...
(С) Леся Утриско
😢😢😢 Важко мені, та пишу. Якась сила не дає не писати. Господи, коли ж вже закінчиться це пекло. Пройшов війну, та хвороба не відступила. Четверо діточок залишилися сиротами. Кричить та болить душа. 💔
