Своєму брату по духу
Геннадію Молчанову
У Гени гени вищого ґатунку,
тож не дарма він по життю мовчун.
Збирає мовчки долі подарунки,
між власних шлях торуючи парсун.
Красуню жінку доля дарувала
чи в долі він її відвоював.
Вони у доньку з сином душу вклали –
так народився мовчунів анклав!
В житті Геннадій – невгамовний воїн,
при тому, що характером добряк.
А міномет зі словом – грізна зброя,
не звик вестися з нею абияк.
Художник чи прозаїк? Те і інше.
А може у майбутньому й поет?
Упевнений, тихцем ночами пише
не гірший за шекспірівський сонет!
Сатири ювіляру вистачає,
дрімає в ньому й автор-драматург.
Таку людину тепло я вітаю,
творець він по природі, деміург!
І ти дістався, друже, повноліття,
найкращої для розквіту пори.
Нехай талан ряснить твоє суцвіття:
пиши, малюй, а коротко – твори!
21.09.2020
