Свiтлий сонячний день ллє на землю бурштиновi тiнi
на заплаканi вулицi пiсля нiчного дощу.
В жовтих кронах дерев таємниче краплин мерехтiння...
Я цей день листопада у серце сьогоднi впущу.
По провулках пiду, i вiд сонця примруживши очi,
я занурюся в казку осiннiх чудових хвилин.
А замрiєний клен щось менi про любов прошепоче,
i повiтря терпке знов розчинить в собi часоплин.
Сумувати не час, ще далеко до зимних свiтанкiв,
скину десь по дорозi минулих образ маячню.
Буду мрiяти знов, будувати повiтрянi замки...
Золотий листопад, знищи тугу мою на корню!
Картина Роберта Вiльяма Вуда