Крізь туманні шибки ледь сивіючого ранку – паморозь на трави і в душу.
Холод клубочиться в горлі, викликаючи спазмований біль. Так наближається
Зима. Незвідане морозить душу, обпікає тривожне серце. І з кожним ранком, відтепер, посилюватиметься це явище аж поки сніг не вкриє землю.
.
Зима… зима…
Сніги…сніги…
Незвідане майбутнє
Крізь міжсезоння щілини
У душу проникає.
.
О, скільки такого
В снігах черлених зникло!
Пісні
віків прадавніх
звучали там…
