Так лине плач народний по землі,
і сльози річкою, як коси в'ються.
Гноблять народ, бездушні паничі,
та з горя людського, ще і сміються.
І тільки чути, як всі усе, всім обіцяють,
як багатіє один, а інші Україну покидають.
Всі з прапорами з різних кольорів стоять-
та скільки можна, на ті самі ж "граблі" наступати.
І лине час, старіють вже всі ті,
що були в силі, змінити щось в житті.
Тож похиливши голову, геть до землі-
уже в молитві просять, долі дітлащні.
Щоб хоч вони, жили в такій країні,
де не керують- червоні, чорні, зелені, сині...
І кольорами, не ділили їх усіх,
а на душі, та у житті, радість була і сміх.
А поки плаче і бідує наш народ,
але я вірю, зробить він свій крок.
І скине торбу з свого могучого плеча,
наведе лад, можливо візме до рук й меча.
lo: 
