Болючий сон застряв між ребер...
Хоч мило й сонячно було...
Кудись іти була потреба...
А поряд... матінки тепло!..
Його я відчувала серцем!..
І погляд ніжний зігрівав...
- А синь в очах!.. Небес озерця...
в промінні лагідних заграв...
Вона вела мене за руку...
Тримала міцно... наче скарб...
- Та раптом... з хмари голос крука!
Змінив весь світ до чорних фарб...
- Біжи вперед, моя маленька!..
Назад ніколи не дивись...
Казав наш срібний Місяченько:
,, Усе минуле лине ввись!..,,
I ніжно-ніжно посміхнулась!..
- Біжи вперед, моя мала!
Побігла я... Все ж... озирнулась...
- Немає мами!!! Я... сама!..
Весь світ накрило білим снігом...
Не видно неба і землі...
Та вітер виє знахабніло...
- Душа тонула у імлі...
Згадала раптом в заметілі
останні матінки слова...
- Вперед усім рвонула тілом!
Щоб швидше та біда спливла...
І тут... тепло почула в віях!..
- Шле промінь вранішня зоря...
Неначе ненечка з сузір’я
своє зігріла немовля...
- Ти не хвилюйся, рідна мамо!..
Все добре в мене... як завжди...
Та я щасливішою стану,
як стрінуться твої сліди...
Болючий сон застряв між ребер...
та краяв душу на шматки...
7.03.2021 р.
Фото з інету.