Він грав, торкаючись ніжно струн гітарних, ловлячи її погляд.
Потопаючи в нотах примарних, музика закружляла в повітрі,
Вона обіймала їх душі тендітні.
Піддавались акордній палітрі бетонні брили буденності,
що просто розтанули у цій музичній химерності.
Його голос доповнював мінорні акорди,
наділяючи їх барвами змісту,
малюючи осінь в простій квартирі галасливого,
сполоханого весняним дощем міста.
Вона посміхалася, дивилась захоплено,
її очі намагалися поглинути його повністю,
намагалися об'єднати в одній картинці все –
його погляд, посмішку, руки, його обійми з гітарою, і його губи.
Вона наче у сон поринула від цієї ідилії,
в якій переплелися слова з акордами,
доповнюючи один одного, запрошуючи в танок струни її душі,
що натягувалися до межі.
А вечір був тихим, солодко-казковим,
в кімнаті падало листя кленове...