Холодно витися в світі гадючім,
Ще і мангуст прудконогий замучив.
Людям він, бачте, допомагає,
Ті ж бо вже звикли – зграя на зграю.
Всім на біду понаводила діток,
Межі довкола окреслила чітко,
Ку́блитись іншим не заважаю.
Чашу наповнюю трунками жалю.
Слиз відігрію ліниво на сонці, –
В нетрі подамся, неходжені зовсім.
Гарний вірш, Оксано. Так воно і є, там у них своє світосприйняття, власні клопоти і проблеми мають. Ще й письменники і фольклористи якийсь однобокий підхід до них демонструють - то Редьярд Кіплінг мангуста того прямо ідеалізує - Ріккі-Тіккі-Таві. То вже наші діячі - Івасик-Телесик прямо увесь гарний і позитивний, а Змія разом зі своєю донькою зміючкою Оленкою такі-сякі, капосні і таке-інше. Але, як би там не було, а українську народну пісню саме вона популяризує - наспівує собі:
Ой, за гаєм-гаєм, гаєм зелененьким.
Там орала дівчинонька воликом чорненьким.
Оксана Дністран відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Дмитре, за роздуми та маленький екскурс у дитинство