(світлої пам'яті мого батька)
Батькова орхідея
Тулиться до вікна
Там за вікном алея,
Там у дворі весна
Дивиться, виглядає:
Чи її друг не йде?
Знає, що він подбає,
Квітку не підведе….
Батькова орхідея…
Він її так любив,
В кожнім бутоні –фея,
Диво з найбільших див.
На підвіконні тепло,
Світла достатньо теж…
Чому ж болить нестерпно,
Квітки душа? І ще ж
Чому свічки палають
Чад від лампад ікон ?
І не дзвонить без краю
Батьковій телефон?
Все, до чого так звикла,
Щезло, втекло мов сон
Квітка стоїть поникла,
Тулиться до вікон.
Там же за склом прозорим
Видно весь білий світ,
Сяють вночі їй зорі,
Сонце сліпить в обід.
Котяться дні за обрій,
Квітка стоїть сумна.
І не знайти тих добрив,
Щоб ожила вона.
В не знайти ті ліки,
Не підібрати слів,
Сльози, хоч лий їх ріки,
Не повертають снів.
Квітко моя, сирітка!
Серце моє не край!
Плине життя так швидко,
Впустиш мене хоч зрідка
На підвіконня Рай?
Дякую!
