/пентина./
Човняре, друже, ось сюди причаль,
Де з яблука самотні половини
Колись, коханням злиті воєдино,
Розпалися за лічені хвилини,
Розбився в друзки ніжності кришталь.
Туман веде у незабутню даль.
Зринає щастя давньої світлини:
Солодкий запах літа… конюшини…
Рука в руці – кохання лебедине,
Я пам’ятаю дріб’язок… деталь…
Ось, чуєш? Коник… Віртуоз-скрипаль
Сюркоче… розбавляє шум бджолиний,
Юнак читає вірша для дівчини…
О ні! Здається, марево з хмарини -
Зберу в хустину невимовний жаль…
Човняре! Хоч хвилинку зачекай!
Уламки спогадів, як вічні тіні,
Торкають вітром, обіймають спину...
Втамую, дай, розчулені сльозини –
Від яблука оскому чи печаль…
ОСКОМА
Дружок-паромщик, вот сюда причаль –
Здесь разлучились яблок половины,
Сердца в любви – огромные рубины,
Вдруг разлетелись пухом тополиным,
Оставив беспросветную печаль…
Разрезал чувства ревности кинжал –
Обрывки фото с луговой картины:
Над клевером волшебный гул пчелиный,
А ветер обнимает наши спины,
Где ты, влюблённый, руку мне держал.
Вот, слышишь? Нам кузнечик заиграл…
Читаешь мне стихи, рюкзак откинув,
И чувства кружат, словно паутина,
Но в яблоке – прогоркла сердцевина,
Тот шаг… двоим сломавший идеал…
Не яблоко – сердца разбил причал,
От чувств былых – осколки и руины.
Паромщик, милый, правь на середину!
Пусть боль меня пришедшая покинет.
«Оскома…» – кто-то опытный сказал.
/Іллюстрація Allison Law./