Спустилась ніч. Маля не спить.
Горить у льосі біла свічка,
А нагорі все гуркотить.
В сльозах бліде маленьке личко.
Ось гучно падає снаряд
І вибухом здригає стіни,
А там, надворі, виноград,
Кущі духмяної малини,
А там колись була весна,
І розквітали пишно мрії.
Ну а тепер стоїть вона.
Страшна. З косою. Без надії.
Новий снаряд у двір летить.
Цілує мати доню тричі.
- Не бійся! Слоник тупотить.
А у самій на серці відчай.
Нема вже слів, нема думок.
Сира підлога замість ліжка.
В руці маленький образок.
В кутку для огірочків діжка.
А може, вранці все мине,
І буде лагідним світанок.
Забудеться страшне, сумне.
Та чи для них настане ранок?
12.08.2020
Виіктория Манойленко
/фото з відкритих джерел Интернету/
Гарно, щемно! 
