Вечір заховав в тумани ніжні очі.
Жме нудотливо-духмяне твоє «хочу»,
Наливається бажанням в стиглі груди.
В скронях гупає питання «як ся буде?»
Повний місяць бродить лугом в росах-травах
У судому розум вводить слів октава
І твоє й моє бажання в серце жалом.
Вже трамплін, та ще пружинить волі слалом.
Зникло все, єдиний грієш сирість ночі.
І боюся, і не вмію. «Вибач, хлопче.»
В сум ведеш мене додому. Щастя ділось.
Кажеш «жаль, не збив оскому, а хотілось.»
