Краса є всюди, де її не клич.
Вона у кожному сидить тихенько,
Вона не постає з облич,
Вона ховається в середині, в серденьку.
Її ти не побачиш, тож облиш.
Тобі здається все таким легеньким,
Ти радісний у закутку сидиш,
За тебе роблять батько й ненька.
Ти лише їсти просиш, або спиш,
Вони тобі: "наше дитя гарненьке".
Вони для тебе гамір й тиш,
Тебе - ще вище, ну а себе - низенько.
Старі та втомлені, але красиві,
Ти молодий, але душа вже невродлива.
То як це так, що гарні - батьки сиві,
А зовсім неприваблива дитина?
Краса тоді є незрівнянна,
Коли людина справжня, працелюбна.
Якщо ви як людина - марна,
Для вас краса назавжди згубна.
