***
Я стояла на вітрі посеред негоди,
Вітер дмухав в обличчя, жбурляючи листя,
Було зимно і гірко, але відтоді
Бережу горобинове в сховку намисто.
Вітер шарпав сукенку благеньку в горошок,
Не втекла, не пручалась, чекала, чекала,-
Може лагідним стане хоч трошки, хоч трошки,
Я ж до нього прийшла на розмову не знала
Що буває той вітер доволі жорстоким,
Я ж йому дозволяла себе обіймати,
І він дихав в волосся теплом аж допоки
У лабети ця осінь все ж встигла спіймати.
Обкурила туманом, дощами накрила,
Шепотіла наврочення, трунком поїла,
То ж ти, вітре, скажи отій лярві - не сила
І вона, ота дівчинка не розлюбила.
27.09.21
