Летять ворони
По харч, ведмеді наче.
Зів’яле літо.
Душі сльоза-перлинка
На айстру тихо впала.
.
Не живеш тоді,
Коли нема натхнення.
Волочишся ж бо.
Та як читати славно
Написане вже кимось.
.
В позички іду,
Щоб і собі скупнутись
В повноводді слів.
Проснутися б і знову
В незавершений політ.
.
Облітає мак,
Що цвів у жовтім житі.
В’яне літечко.
А дні-слова минають,
Пелюстками сну летять.
.
Котиться сльоза
Підпалена промінням.
Заходить сонце.
За горизонт вечірній
Сутінку печаль зника.
.
Співаю долю,
Заквітчано-русяву
Полісяночку.
Віночок барвінковий
Вода несе у далеч.
.
Матіолово
Густіє синій вечір.
Тиша над селом.
Колиску калинову
Гойдає сон-дрімота.
.
Вмирає ворон
На гілці сухостою.
Віку – триста літ.
Подумалось востаннє:
Вік прожив, а не наживсь.
.
Котиться місяць
Пшеничним ланом босий.
Гнуться колоски.
Хлібина злотосяйна,
Мов сонце на обрусі.
