Якось не так, по-іншому, інакше…
Не знаю, як назвати це іще.
Коли життя так змінюється раптом,
Тебе у невідому даль несе.
Не без утрат, не без розчарувань
І не без сліз та порваних шаблонів,
Не без гіркої правди та вагань
І не без справжніх цінностей й канонів.
Усе на місці, все воно вже є:
Нове, незвичне, трушне та цікаве,
Трохи химерне, дещо гомінке,
Та вже не те фальшиве та іржаве!
Тепер отак, шляху назад немає.
Та й непотрібно, тільки ж ожила!
Зараз сидить і пазлики складає
Душі, що, певно, ледь уже жива.
З кутами зігнутими та малюнком стертим,
Без потрібної кількості та фарбами іншими.
Це й на краще, якщо відверто,
Так здаються вони ще ціннішими.
І коли ті обірвані клаптики
Укладуть якось нову історію,
Перестануть світити ліхтарики
На дорогу тернисту й підкорену.
Вже не будуть ніким загарбані
Чи так по-химерному викладені,
Що емоції давно вдавані
Знову з‘являться, тиском виснажені.
І душа та, що була б утрачена,
Що була майстерно маскована,
Заживе враз по-інакшому:
Самостійно, вільно й нескорено!
Якось не так, по-іншому, інакше…
Тепер уже й не треба більше слів…
Воно таки було тоді на краще…
Вперед, угору, в світло ліпших днів!
