*****
Рахую я і ночі, й дні, й години
Відтоді, як прийшла страшна війна
До рідної моєї Батьківщини.
Коли нарешті скінчиться вона?!
Прийшла вона, непрохана й неждана,
Так, ніби має бути так тому.
Прийшла війна жорстока й невблаганна,
Щоб знову всіх занурити у тьму,
Щоб очі наші назавжди закрити,
Щоб душу українськую зломить,
Скувати у кайдани, осліпити,
Але не прийде темная та мить.
Душа ж бо українська нескорима.
Повік ніхто її ще не скорив
Навік, адже вона – непоборима.
Її іще ніхто не умертвив,
Тому що неможливо умертвити.
Вона – безсмертна, смерті бо не зна
Й допоки сонце буде ще світити,
До того часу житиме й вона.
Вона – неначе дивна та перлина,
Всього народу скарб безцінний мов,
Який не купить, не продасть людина,
Як ні свободу, волю чи любов.
В ній – цінностей одвічних вища сутність,
Свідомості народу апогей,
Її неповторима самобутність,
Яка формує націю з людей.
Хай як би вороги не зазіхали,
Можливо, й вдасться землю їм схопить,
Але не вдасться, як би не жадали,
Собі вкраїнську душу підкорить.
Євген Ковальчук, 23. 09. 2019
