Мені снився незвичний сон:
світом править люта зима,
І не видно ні лиць, ні віко́н,
а навколо нічого нема.
Мені снилось, що зник весь люд,
я стою на краю пітьми,
босонога, посе́ред спокут
і безжаль-нищівно́ї зими.
І нещадний, страшний буревій
нищить все повсякчас крильми́,
я боюсь розімкнути вій,
щоб не знати цієї зими.
І нікуди не ступиш ні крок,
бо поглине одразу пітьма,
та посеред мільярдів думок
ледь жевріла єдина-одна,
Що між хаосу й світу кінця,
й всім, що зкикло і в не́вість пішло
відчувалась присутність Творця,
мов одвічне у серці тепло́.
Враз відчулось, що десь є ти,
було чутно твій серця ритм,
хоч між нами безмежні світи
й нездоланний зими лабіринт.
І відчулась безглуздість пітьми, -
я розкрила повіки, і ось, -
не існує вже більше зими,
то мені все наснилось-здалось?
Бо навколо буяє весна,
а на серці - незмінне тепло,
ну а ти наяву і у снах -
це мене від пітьми й вберегло.
, дякую за вашу зацікавленість 
Дуже сподобалось! 5/5 
