Убив інстинкти і почуття уже давно,
Це стало абсолютно невідворотнім,
Миршаві миші повтікали звідусіль,
Миршавий кіт остерігає свою тінь.
Миршавий місяць кидає свій уклін
На захід сонця й не спить, тривожно...
Як Левій Матвій і Христос,
Як Каїн і Авель
І на вічні питання, -
«А чи буде Іуда в раю,
І з ним Торквемада?», -
Не занурюйся в царство пітьми
І загнані пси, що стережуть колотнечу,
Наздогнати не зможуть твій спокій.
В холоднім мареві сну прокидається гнів:
Адольфу знову наснилася зірка Давида,
Інакше кажучи, мудреці Пріорату Сіона
Проковтнули велику державу
Маріонеточного режиму...
Змінюй свій колір
З коричневого на червоний-чорний
І знову на білий,
Відбили білизну у цноту,
Караючий принцип у маячню.
В цьому світі краще прикинутись вбитим,
Жебраком, шизофреніком,
Що стереже своє божевілля
Під вартою вічного сну.
Тут кожен повинен віднайти свою колію
І пройти колією своєю.
Краще здійснити ніким не помічений вивих,
З тебе ж менше спитають,
А інакше...- облога.
Блохами скачуть наввипередки з кіньми
По душах, коростою що поросли,
Бляхами встряваючи у землю,
Лишаючи неприкриті шрами...
Живцем зариті, лише долі стирчать наввіжені;
І ноги уже похололі;
Із висоти пташиного польоту все здається схожим
На ніким не помічений вивих...
10.10.2014
