Не повернути життя нам того, колишнього:
Лютий розхристаний жертвами ліг під стінами.
Бризнула кров невинна достиглою вишнею –
Втоптане в землю життя, хижаком знецінене.
Кроки війни… Йдуть хвилинами, днями, тижнями,
Місяцем пекла вся юність в боях гартована.
Сльози додолу спадають... чорніє вишня та –
В пустці квартир, де цілі родини під сховами.
Сад у квіту… білі весни здаються ближче нам.
Тільки ж чому, підкажіть, пелюстки – росинами?
З жовто-блакитною стрічкою хрест під вишнею –
Там українська краса від знущань загинула…
Світ весь здригнувся… І молиться люд Всевишньому.
Захисту дітям дай, Пресвята Богородице!
Нелюда-ката хай із Землі буде знищено!
…Падає вишня…
Знову життя чиєсь котиться.