*****
Коли у нетерплячому чеканні
Великого чуда твоя душа чутлива,
Спинись бодай на мить у намаганні
Як слід розпізнати всю велич тóго дива,
Його пізнати, глибоко відчути
Всіма незрадними своїми почуттями
І спробувати розумом збагнути
Його п’янючу неповторність до безтями.
Адже якраз чарівні тії миті
Й запалюють у серці те багаття віри,
Що здійсняться бажання, оповиті
Надіями незгасними без міри,
Що здійсняться усі бажання й мрії,
Які так пильно серденько твоє плекає,
Якщо ж до них ти прикладеш і дії.
Адже й вогню без диму в світі не буває.
Та часом надзвичайні ці моменти,
Які немов душевна, внутрішня пожива, ‒
Фундамент, невід’ємні елементи
В очкуванні довгобажаного дива.
Адже вони дбайливо напувають
Отими прагненнями спраглі серце й душу,
Які тебе вперед йти спонукають
І діяти лиш через «хочу», а не «мушу»,
В життя невпинному, стрімкому вирі
Любити, вчитись, благодіяти, творити,
Щоб завжди в згоді, злагоді та мирі
На цім прекраснім світі кожен з нас міг жити,
Міг жити, та не щоб життя прожити,
Всіма забутим, втрапивши у смерті пастку,
А, щоб на цьому світі залишити
Душі безсмертної своєї добру частку.
Євген Ковальчук, 14. 01. 2019
