Цвіт білий падав на зелені трави.
В тиші стояла я одна в саду.
Мене природа п'янко чарувала,
Я не хотіла відпускать весну.
Весна, не йди, ти не спіши, благаю,
Зі мною ще побудь на самоті.
А цвіт кружляв із теплим вітром в танці,
І мої думи забирав сумні.
Весна - прекрасна, ніжна, загадкова.
Все оживає в ній, радіє і цвіте.
Гірський струмок несе цілющі води,
Вмиває в нім проміння золоте.
Мов на долоні розмаїття квітів.
Сіяють роси срібні в пелюстках.
Зелені верби до води схилились -
Немов дрімають в тихих рівчаках.
Весну не можна розлюбить ніколи -
Чарує всіх до глибини душі.
В ній мої мрії світлі і надії,
Палка любов до рідної землі.
Кує зозуля щастя на калині,
Туман ярами довгими повзе.
Парують гори після злив травневих,
У кольорах веселка виграє.
Вітер берізці розплітає коси.
Дощу радіють трави молоді.
Ось ярина зійшла на нивах довгих
І паростки рясніють на ріллі.
Де ж ти краси набрала, весно люба?
І звідки чари всі, скажи, береш?
Ти почуттів моїх торкаєшся несміло
У світ чарівний у думках несеш.
Весну я не хотіла відпускати
А білий цвіт усе летів й летів...
У тиші я стояла і мовчала
В саду лиш вітер теплий гомонів.
